Артефакти Праги

Фаріда: Навіть не віриться, що минуло вже майже два місяці з нашої останньої книжкової дискусії. Ми ж бо планували робити по дискусії на місяць, проте літо внесло свої корективи – адже це найкращий час закінчити написання власної книги, незважаючи на південну спеку, яка має властивість позбавляти сили та збивати з наміченої цілі не гірше за магію. Тому, занурившись у свій власний магічний світ та епоху, мені на деякий час прийшлося забути про Варту та Златана та їхні пригоди та проблеми, які чи не з потрійною силою навалилися на них в Празі. Закінчивши працювати над книгою, я відчула як до мене потягнулися ниточки інших недописаних книжок, які також прагнуть моєї негайної уваги, проте, викарбувавши трохи часу на читання, я нарешті взялася за «Артефакти Праги».

Мені завжди приємно повертатися до світу та героїв, які мені сподобались або ж чимось зачепили. Незважаючи на деякі недоліки (як на мене) першої книги, мені знов хотілося поринути в світ магії створений авторкою та дізнатися якомога більше про нього та його представників. І на цей раз я не розчарувалася. Друга книга дійсно розширила та поглибила мої знання про цей світ та відкрила багато нової та моторошної магії, магічних істот, захоплюючих таємниць та відкриттів. Нове місто та багато нових знайомих видалися мені цікавими та колоритними завдяки їхнім іменами, манері спілкування, поведінці, тощо. Взагалі, ця книга видалася мені по-справжньому багатою на образи та описи, якими вона насичена. Я вже мовчу про увесь той екшн та інтриги! А також фрагменти з історії родини Богумінів та легенда заснування Праги вплетені в розповідь.

Я не знаю напевно, можливо це новий (а може не такий вже й новий!) тренд в жанрі міського фентезі для young adults, проте маю віддати належне авторці за те що зробила головними героями темних, а не світлих чаклунів. І хоча вони головним чином відрізняються між собою тим у який спосіб поновлюють свої сили - бо ж дії світлих не завжди можна назвати «світлячіми» в традиційному розумінні – зізнаюся, що мене це здивувало ще в першій книзі. Це щось на кшталт “embrace your darkness” і мені здається, що авторка та її герої повністю це зробили, борючись, підкорюючи та приймаючи свою внутрішню темряву. Насправді, це дійсно круто. І як автор я навіть трохи заздрю, бо знаю, що мені бракує такої хоробрості. Хоча, маю зауважити, що знайшла декілька схожих елементів зі своєю нещодавно завершеною книгою. Та й одне спільне ім’я!

Отже книга мені дуже сподобалася. Насправді настільки, що хотілося продовжувати читати після того як дійшла до останнього речення. Тож, якщо буде ще продовження, то залюбки почитаю! А поки що на черзі ще одна книга Наталії Матолінець – «Гессі» – яка, перш за все, привабила мене тим, що дія там відбувається за часів, що нагадують одну з моїх найулюбленіших епох – Belle Époque.

Анна: Я гадаю, що «Варта у грі» і «Артефакти Праги» це перші книжки, щодо яких наші з вами думки кардинально розходяться. На відміну від вас «Варта у грі» сподобалась мені набагато більше ніж друга книжка. Це ж не можна пояснити тільки тим, що першу книгу я читала у травні, а другу — наприкінці серпня, коли моє улюблене літо вже майже скінчилося? Обидві книжки, якщо подумати, дуже схожі одна на одну. І все ж перша підкорила мене якоюсь свіжістю почуттів і надією на світле майбутнє. Друга ж стала наче зіткненням з безжальною реальністю, коли розумієш, що усе марно і як ото говорить російське прислів'я «плетью обуха не перешибешь». Це якраз нагадало мені як отой затятий, переповнений силою Златан Богумін стояв навпроти свого суперника, і Варта подумала, що так само вперто він протистояв би й цунамі, яке рухалось би на нього. І наприкінці, щоб авторка там не казала про силу та призначення Вартових, але їм, як на мене, довелося таки прийняти правила гри і навіть скористатись допомогою Вартиного убивці, могутнього і абсолютно безжального мага Віслава. Що ж до політичних ігор усіх отих правлінців, для яких гроші, чи як тепер кажуть «бабло», завжди на першому місці, то це до болю нагадало мені політичний мордобій, який процвітає у нашій власній країні. То ж і не дивно, що «Артефакти Праги» тільки посилили депресивний настрій, що часто охоплює мене наприкінці літа.

Але все ж таки це не все. Було ще дещо, що відрізняло цю книжку від попередньої. На мою думку авторка забагато уваги приділяла динамічному розвиткові сюжету, а от про характери своїх героїв наче й зовсім забула. Окрім Варти і її коханого Златана, тільки буркотлива та різка стара Графиня видавалась дійсно живою. Мабуть тому вона й запам’яталась – вона та ще дві з трьох сестер, легендарних засновниць Праги. Я маю на увазі буремну Карафіят і маленьку та моторну Брусінку, на честь якої й назвали, як мені здається, отой потічок, що протікав неподалік. Третя сестра Душанка здалася якоюсь невиразною. Та найбільшим розчаруванням став Амброз. Від нього я чекала якоїсь оригінальності та сили духу. Все ж таки глава темних і до того ж брат Златана. Але він ніяк не виділявся на доволі блідому фоні магічної спільноти і найбільшим його бажанням було те, щоб його залишили нарешті в спокої. Мабуть тому в мене й виникало час від часу таке відчуття, наче всі дії розгортаються у комп’ютерній грі, де все вирішено наперед і всі дороги, попри усі ті страхіття, рано чи пізно приведуть до якогось там хеппі енду. Хоча мушу визнати, що «хеппі енд» виявився нестандартним. У мене навіть майнула думка, що так би воно напевно й склалося, якби усі ті світлі та темні маги дійсно існували.

Фаріда: Ну що ж, гадаю рано чи пізно це мало статися – наші з вами враження та думки дійсно розбіглися в протилежні боки.... за винятком того, що на мене теж справили неабияке враження Графиня, Карафіят та Брусінка. Хоча, маю зауважити, що якщо одним із найбільших нарікань з вашої сторони є те, що книга аж занадто нагадує реальне життя, по-суті це вказує на те, що авторка впоралася із завданням та написала щось справжнє.