ФАРІДА: Погоджуся, що цей роман дійсно визиває купу різних емоцій. На жаль, жодна з них не є позитивною. Почнемо з того, що анотація до книги жодним чином не співпадає з її змістом чи стилем, тож виникає питання: як так сталося? Я купувала зовсім іншу книгу і, якби знала про що насправді буде ця книга, то ніколи б її не купила, бо це абсолютно не мій жанр – not my cup of tea, thank you very much. Видавництво Старого Лева в черговий раз неприємно здивувало. Навряд чи вони не помітили, що ця анотація зовсім до іншої книги, а отже прекрасно розуміли, що роблять. У мене залишилося неприємне відчуття того, що мене просто ошукали. В англійській мові є такий термін як “bait and switch”. Дослівно це перекладається як “наживка та заміна”: тобто вам підсовують щось одне, щось в чому ви безперечно зацікавлені, і впевнившись в тому, що спіймали вас на гачок, швиденько змінюють (чи то підмінюють) це на щось зовсім інше. Так і з цією книгою. Її назва теж залишає багато запитань, бо я так і не зрозуміла чому вона так називається.
ГАННА: До речі, дочитавши книгу і глянувши ще раз на обкладинку, я теж раптом зрозуміла, що ніяк не змогла б пояснити, чому книга називається “Сон короля”. Я навіть збиралася почати з цього моє рев’ю. Але потім, шукаючи одне місце у книзі, яке мені заманулося перечитати, я раптом натрапила на сон короля. На початку розділу “Не казка” головному герою Еммануїлові дійсно наснилося, що він іде вулицею на чолі колони придворних, відчуваючи себе страшенно незграбним. Він намагається зберегти державну поставу та гордий погляд, але це важко, бо його пронизує холодний вітер і краплі дощу б’ють по обличчю. Аж раптом якийсь хлопчина вискакує і верещить не своїм голосом: “А король голий!” Еммануїл прокидається, і дійсно на вулиці йде дощ, та ще десь у кутку стелі почала просочуватись вода, стікаючи тонкою цівкою по стіні.
ФАРІДА: На мою думку, це радше сон про короля, а не сон короля – якщо тільки ви не вважаєте Еммануїла королем. Я – ні, тому для мене цей епізод не пояснює назву.
ГАННА: Гадаю, цей сон і пробудження краще за все розкриває характер головного героя. З дитинства він мріяв, що стане письменником такого рівня, як Лев Толстой. А вистачило його тільки на одне оповідання, хоча й таке, що здобуло першу премію на якомусь там конкурсі. Ну не вийшло з нього письменника і не вийшло — це ж ще не кінець світу. Але навіщо було завжди чіплятися за руку якоїсь жінки, чекаючи від неї вказівок чи порад? Більш за все отой Еммануїл, або Емма, як його авторка звичайно називала, нагадував мені Іллю Обломова з славнозвісного роману Івана Гончарова. Емма, звісно, усе життя працював, бо ж не мав маєтку та слуг і не міг, як Обломов, цілими днями відлежуватись на дивані. Але він точнісінько так само переповзав наче слимак із одного дня у другий. І все ж у Обломова були люди, які його щиро любили, а у бідолашного Емми чомусь ні. Дочка йому не дзвонила, а жінка, здається, ніколи не любила. Казала про нього: “Де поставиш, там і стоїть”. А він же заради них роботу в університеті кинув і дома працював, та ще на кухні крутився, поки жінка кар’єру робила.
ФАРІДА: Маю з вами не погодитися й тут, бо я зовсім не вважаю, що він пішов з університету заради них – в першу чергу він це зробив заради себе. Я впевнена, що його рішення не було обумовлено щирим бажанням допомогти дружині робити кар’єру, бо він не був людиною здатною на самопожертву. Гадаю, він вважав, що таким чином в нього буде ідеальне виправдання на той випадок, коли його питатимуть чому він нічого не досяг в своєму житті. Я думаю що до того часу він вже зрозумів, що його кар’єра в університеті стоїть на одному місці і що, на відміну від дружини, він немає жодних перспектив. Можливо йому навіть здавалося, що сидіти вдома з дитиною буде як то кажуть англійською мовою “a walk in the park”. До того ж, мені здається, що він дуже болісно сприйняв той факт, що втратив будь яку привабливість в очах студенток та колег жіночої статі. Його більше ніхто не помічав і тому він обрав шлях “stay-at-home husband”, сподіваючись, що таким чином стане незамінним для дружини та дитини. Ну і звісно, він все ще плекав надію стати великим письменником. Хоча як можна стати письменником, коли ти нічого не пишеш, мені не зовсім зрозуміло. Може він гадав, що книги будуть писатися самі собою, в той час як він мріятиме про славу?
ГАННА: Нащо вже я непродуктивна авторка, але у моїй невеличкій купці оповідань я зазвичай розповідаю про свої маленькі пригоди, які трапились, коли я кудись мандрувала. До того ж я усе життя щось писала: чи щоденника, чи довгі листи до друзів. Друзі ж мені і підказали, що я могла б оповідання писати. А ось нещасний Емма частіше за все зоставався дома, коли жінка з дочкою їздили до моря на відпочинок. Та він навіть коментар у соцмережі боявся написати. Це вже патологія якась! Якщо ти так не любиш писати, то чому мрієш про долю письменника?
Недарма ж Емма так заздрив симпатичному німецькому письменнику та авантюристу Гансу. Ото вже дійсно була безстрашна натура. Його авторка мабуть створила, щоб показати яким має бути справжній письменник. Такого і жінка буде любити усе своє життя. Принаймні, авторка безперечно так вважає.
Хоча, якщо чесно, мене доля такої жінки ніколи не приваблювала. Бо ж скільки ото прийшлося б чекати, ночей не спати та все думати чи повернеться він живим з чергової небезпечної мандрівки?
А от бідолашний Емма, на відміну від Ганса, все сидів і сидів на одному місці наче “тарган у запічку”. Знаєте, коли я вже дочитувала книгу, у мене раптом виникло дивне відчуття, що можливо я усе неправильно зрозуміла. А що як насправді не було ніякого суспільства забутих письменників, і ніякого переслідування теж не було? Можливо усе це Еммі тільки ввижалося, бо бідолаха нарешті з’їхав з глузду через оте нудне безпросвітне життя та нереалізовані амбіції? Що не кажіть, а нам з вами ще не траплялося такої нестандартної та збиваючої з пантелику книги. А у вас були якісь несподівані ідеї чи відкриття, поки ви читали цю книгу?
ФАРІДА: Мене збив з пантелику останній розділ, бо, коли я почала його читати, в мене з’явилося відчуття, що авторка вирішила раптово змінити жанр твору та додати якогось безглуздого екшена. Тому, якби не цей останній розділ, моє враження про книгу було б мабуть трохи кращим. Зазначу, що в авторки цікавий та доволі нестандартний стиль подання матеріалу. Книга читалася легко, і хоча я не можу сказати, що вона мене захопила, але мені було вельми цікаво спостерігати за життям недолугого та безталанного головного персонажа. Інколи мені спадало на думку, що за ідеєю цей роман нагадує “Перетворення” Франца Кафки і порівняння Еммануїла із тарганом у запічку дійсно дуже влучне.
Щодо Ганса, то тільки скажу, що все, що з ним пов’язано було настільки “мильно” та неправдоподібно, що я до самого кінця книги сподівалася, що ми дізнаємося, що це був персонаж, якого вигадав Емма і про якого врешті-решт написав книгу.
Взагалі, маю визнати, що це напевно найкраще з усього того, що ми читали у Видавництві Старого Лева. Хоча, можливо, річ у тому, що до цього часу ми переважно вибирали твори з їхньої серії фентезі, а ця книга належить до соціально-побутової драми чи щось таке. І все ж таки, я радше б прочитала книгу, анотація до якої мене спокусила. Мені навіть цікаво скільки ненадрукованих та невизнаних авторів нашої країни потрапили до цієї пастки так само як і я…
